31. 5. 2019: Марія ҐІРОВА: Заградкарьска ласка (Сценка) 

Заградкарьска ласка

Особы: 
Заградкарь Бурмило з Лендаку
Заградкарька Марька од Руснаку

В заградкарьскій осадї: Спів пташат.

Бурмило: 
 – О, Боже, якый днесь прекрасный день, аж радoсть дыхати на тім світї. А кeбы ся ту іщі обявила моя сусїда Марька заградкарька, о, ё, ёй, та уже цалком легко бы ся мі дыхало на тім світї. /Потихше:/ Люде божы, мушу ся вам ку дачому признати... Спаня не мам по ночах через тоту мою сусїду. Набивать зо мнов у постели як із чортом. Привіджать ся мі, із сна ня згрызать. А ту кедь прийде на загороду а зачне ся в тых двойдїлных плавочках выкручати, обертати, згынати ся понад бурян, та мене од смаку іде розорвати...
Няй мі Божічко одпустить, бо мам дома свою жену і дїти, і внучата, але што, кедь тота моя жена-бідниця, лем на тых докторскых дроґах жыє а ніч порядного уж зробити не бірує... Ах. /Тяжко сі вздыхне./

/Потім співать:/
Загородка маличка,
в нїй роснуть яблочка,
прийдь, міла єдно ті дам,
бо я тя міцно рад мам. 

Звукы: 
/Ближить ся особне авто. Запаркує. Отваряня і прибухнутя дверей. Приходить Марька заградкарька./

Марька:
– Щастя вам Боже дай, сусїде! Чий сьте ту ай ночовали, же уж скоро рано ся трапите як кінь? Тадь не горить, до осены щі поробиме вшытко...

Бурмило:
– Дай Боже і вам щастя, здоровя і вшыткого доброго. Дай Боже, дай. Аж ся мі видить, же аж сонце красше засвітило, як сьте пришли.

Марька:
– Гей? Чом собі так думате? 

Бурмило:
– Та аде ту сам ся траплю. Перегрібам тоту землицю і роздумую над вшыткым можным...

Марька: 
– Та то добрї, покы іщі маме над чім роздумовати, бо іщі маме добре чутя, же жыєме на тім світї. 

Бурмило:
– Гей, гей, вам ся добрї бісїдує, але /сам собі попід ніс/ кебы єсь, ты потворо знала, же я про тебе не мам ани ночі, ани дня?..

Марька:
Што, што, сусїде гварите? Здало ся мі, як кебы сьте мі хотїли іщі дашто повісти?

Бурмило:
– А знате, же мате правду. Хочу вам дашто міцно важне повісти. /Розгодне ся./ Подьте, подьте ближе, жебы нас дахто не відїв і не чув!

Марька:
– Но, но, та што таке міцно важне мі хочете повісти? Чий ся вам не дайбоже дашто стало або вашій родинї?

Бурмило:
– Стало ся мі, стало. Уже місяцї терплю, по ночах не сплю, бо ся мі привіджате.

Марька:
– Ёй, заваруй, Боже! Я ся вам привіджам? Я вас страшыти ходжу? Тадь я іщі не вмерла. Єм ту, здорова і жыва. 

Бурмило:
– Але ай шыковна а красна...

Марька: /Повзбуджена:/ – Але, сусїде, чій вам фрас, же так о мі бісїдуєте? 

Бурмило:
– Дыхати уж не можу на тім світї. Сусїдо, Марько, я... я... я тя міцно люблю. Подь, подь, няй тя поцїлую!.. /Насилу поцїлує./

Марька:
/Згрозено, орторгне ся од нёго і зачне плювати./
– Фуй, фуй, вы брыдо єдна, вы старый хлипнику! Што то вы собі доволюєте? Же ся не ганьбите. За кого вы мене поважуєте? Та я ку вам гардо і красно одколи лем загородкы довєдна маме а він... Попозерайме ся на тото, што зачне стваряти? Што, руя на вас пришла, ці што? Зошалїли сьте уж начісто? Дома жена, дїти а уж і внучата а нёго ся робота не хваче, лем чуда бы стваряв. Фуй, аж ся мі жалудок із вас двигнув. 

Бурмило:
– Та я... я... я єм сі думав, Марько, же ся ті то буде любити?..

Марька:
– Уж перестаньте трепати блуды а не желам собі, жебы сьте мі тыкали! Я про вас не єм нияка Марька! Ани в найгіршім снї было ня не напало, же што на мене стерегне в загордї.Чоловік ту лїзе, жебы зробив про родину дякый хосен і оддыхнув собі а оно покоя не є уже ани в природї. Та што то лем за світ пришов? Тьпуй, тьпуй. /Сплювкуючі, назлощена одходить до своёй хаткы і забухне за собов дверї./

Бурмило: /Сам про себе./ – Лем почекай, ты файновко єдна! Я тобі підкурю попід твій ніс. Кедь ня не хочеш, та я тя так порядно выстрашу, же тя перейде смак ходити на загороду!

/Спів пташат./

По пару днях: 
Звукы: /Приход особного авта, отваряня і прибухнутя дверей./

Марька: /Скупо, помеджі зубы:/ – Дай Боже вам щастя!

Бурмило:
– Дай Боже, дай ай вам, сусїдо. /Сам про себе:/ Лем почекай, ты налпа єдна, што будеш робити, кедь підеш до півницї, або кедь собі сядеш на лавку під сливку? Єм страшно зведавый, ці ся зо страху не посикаш!

Марька:
/Одразу зачне верескати і крічати:/ – Ёй, ёй, ав, ав. Та хто менї під підничны дверї шмарив заяця без головы? Пане Боже! Хто то быв такый шкодорадостный, же мене так шкаредно выстрашив? Не мать сердця тота особа, што тото зробила. Бодай єй рукы повыкручало! Ёй, як мі сердце трепле од страху, аж мі в ротї высхло...

Бурмило: 
– Што, што то я чую, сусїдо? Же вам в ротї высхло од страху? /Потмегутскы ся посмівкує попід ніс./ Може бы то хотїло лыґнути дачого острого? Га, га, га. Што ся вам то стало, же так верескате? Што за заяць? Якый заяць? Де є? Оле мі го укажте! /Регоче ся./

Марька:
– Там, там, там долов, коло півничных дверей є. А позерайте, якый великый.

Бурмило:
– На мой душу, же то заяць. /А регоче ся дале./ Та іщі-м таке чудо не віидїв. Заяць без головы... Почекайте! Піду по вилы, та го даґде одшмарю.

Марька:
–  Боже, як мі сердце товче. Покы тот чудак прийде з вилами, та собі кус сяду аде ту на лавку, під сливку. /Нараз зачне зась міцно крічати і верескати./ – Сусїде, сусїде, та деже сьте? Оле біжте гев попозерати ся! Фалат гада здохнутого мі вісить на сливцї над головов. Ёй, ёй, та што то лем за чудо ся ту днесь поробило, на тій моїй загородї? У кого лем тілька ненавість у сердцю є, же ня так шкаредно выстрашив? Не можу тому порозуміти.

Бурмило:
/Регоче ся допопуку а з вилами підскакує:/
Зайчік з гадом ся ту бив,
голову му одкусив,
подьте вилы помагати,
сусїдку захоронити!
Га, га, га, га.

Марька:
– Сусїде, вы старый чудаку! Кедь ся так на вас позерам, як ся регочете і шашкуєте ту коло мене з вилами, так єм пришла на то, же таку спростовину сьте могли зробити лем вы, бо од вас ся дасть чекати вшытко можне. Лем не розумлю, што сьте з тым театром хотїли доказати? Тадь я єм вам ніч не зробила...

Бурмило:
– Я? Я бы дашто таке зробив а іщі вам, кедь вас люблю? Тадь я бы вам ани волос на голові не скривив... Га, га, га. 

Марька:
– Перестаньте уж трепати блуды а дайте сі великый позор, жебы єм з тым вшыткым не пішла на поліцію а удала вас за обтяжованя і отравлёваня. Потім вас може перейдуть смакы на чуджі жены. 

Бурмило:
– Чій бы сьте досправды тото зробили?

Марька:
– Представте сі, же гей. Іщі ня якбач порядно не знате. Але теперь вам повім лем єдно, же рокы бы у вас были, але розума не є ниґде. Стратьте ся гет до чорта з моїх очей! А кедь хочете, завяжте машлю до шыю а зайця розпорьте і спечте го на пекчачі, та го однесьте такій глупанї, як вы сам. Може бы сьте потім уж не мусили по загородї тілько слинтати, піну точіти і бурчати як старый корназ. Га, га, га, га. 

/Музика, спів пташат./

(Текст є з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2016.)